Розділити біль втрати та віддати данину пам’яті нашому Захисникові на подвір’я рідної школи Героя зібралися рідні, друзі, учні, вчителі, однокласники та побратими.
Паньків Володимир Володимирович, позивний «Кум», сержант, старший радіотелефоніст артилерійської батареї 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», народився 3 жовтня 1969 року в м. Калуші. Був старшою дитиною в сім’ї, інформує «Калуш ФМ». Ріс допитливим та вихованим хлопчиком.
1976 року пішов у перший клас середньої школи №7. Після закінчення четвертого класу, через переповнення навчального закладу, весь клас перевели до середньої школи №5. «Я добре пам’ятаю Володю по школі, – розповідає класний керівник Михайло Іванович Коротич. – Людяний, толерантний, товариський. Якщо щось потрібно було зробити, то він без заперечень це зробить. Добре навчався. Любив футбол».
У 1984 році вступив до ПТУ №6, де здобув фах слюсаря IV розряду контрольно-вимірювальних приладів і автоматики.
В житті Володя був доброю, співчутливою, трудолюбивою і веселою людиною. В нього завжди було багато друзів, яким він з радістю, коли це було потрібно, поспішав на допомогу.
1987 року його призвали на строкову службу. Здобув військову професію – зв’язківець.
Після демобілізації пішов працювати на в/о «Хлорвініл» у цех рідкого хлору машиністом холодильних установок, працював і слюсарем з ремонту облАднання того ж цеху. До своєї роботи ставився сумлінно і добросовісно. Його начальник Іван Сорохтей згадує: «Володя став не лише добрим спеціалістом, але й наставником молоді. Він був у числі тих, хто за будь-яких обставин виконував завдання, показуючи приклад молодим».
У грудні 1995 року одружився з дівчиною Зоряною. У шлюбі народилося двоє донечок – Вікторія та Ольга. Сімейне життя не склалося і після 8 років спільного життя пара розійшлася. Вдруге не одружився. Зв’язок з дітьми підтримував до кінця життя. У березні 2020-го народився онук Адам, дідусева потіха і радість.
15 років працював у Чехії. Навесні 2022 року мав намір знову їхати за кордон. Та всі плани змінила війна.
З першого дня ухвалив рішення стати на захист Батьківщини. На вмовляння батьків і сестри він відповів: «Я не хочу, щоб мої діти втікали за кордон. Я хочу, щоб мій онук жив у мирній Україні». І зранку 1 березня 2022 року пішов добровольцем до військкомату, а ввечері цього ж дня його відправили до Коломиї.
6 березня прибув на Київщину, а вже з 7 березня, у складі 8 окремого гірсько-штурмового батальйону, брав участь у боях за визволення від окупантів населених пунктів Рудницьке, Лук’янівка, Лукаші. Надзвичайно важкий бій був у Чернігівській області за село Нова Басань. Згодом його з побратимами направили на Сумський напрямок та Житомирщину.
Його командир, підполковник Євген Давидов так охарактеризував бійця: «До виконання службових обов’язків ставився відповідально. Швидко реагував на зміни в обстановці. Мислив творчо, був схильний до пошуку сміливих та оригінальних рішень. Користувався авторитетом серед колег та підлеглих».
Як би не було важко, Володя завжди казав: «У мене все добре». Тільки після смерті побратими розповіли, що у першому бою на Київщині боєць мав загинути під гусеницями танка. В останню мить йому вдалося врятуватися. Стрес, який він отримав, дав поштовх розвитку хвороби.
16 травня військова частина А4267 перебувала у місті Малин Житомирської області. Володя до останніх днів не скаржився на своє здоров’я, хоча хвороба прогресувала. Тому побратими і військовий лікар примусово відправили його у госпіталь міста Житомира, а звідти – у Київ, де 20 травня 2022 року Герой помер. ВЛК міста Львова після розслідування винесла заключення – захворювання і смерть пов’язані із захистом Батьківщини.
Поховали Володимира Паньківа 23 травня на Алеї Слави міського кладовища. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської територіальної громади».
Присутня на заході заступниця міського голови Надія Гуш подякувала батькам та учителям за виховання Героя. Зазначила, що незважаючи на стан здоров’я, Володимир Паньків став у ряд з іншими Захисниками боронити рідну землю. Бо Україна була для нього понад усе!
Батько Героя поділився: «Ми ніколи не були засмучені його поведінкою. Завжди робив правильні висновки. Радісний, усміхнений. Всередині нього жила дуже сильна любов».
«Ми будемо пам’ятати», – говорили побратим Володимир Гаврилюк та директор ліцею Мирослав Кусень.
Лист у вічність підготували для Героя учні закладу. А ще багато слів вдячності за жертовність в ім’я майбутнього України.
Встановлення інтерактивних меморіальних дощок полеглим Героям – ініціатива, яку реалізовує ГО «Спогади крізь віки». Зісканувавши QR-коди на дошках, можна отримати більше інформації про життя і подвиг Героїв.
