Радіо КалушFM (095) 633-12-68 Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний

На фасаді Тужилівського ліцею відкрили та освятили пам’ятну дошку Герою Ігорю Лавріву (ФОТО)

Переглядів: 224

Уже немає такого місяця в році, в якому ми б не відкривали нові й нові інтерактивні дошки в пам'ять про наших полеглих Захисників.

У цей травневий день скорботна громада зустрілася на подвір’ї Тужилівського ліцею, щоб вшанувати світлу постать Героя, Почесного громадянина нашої громади Ігоря Лавріва.

На фасаді навчального закладу, де здобував освіту полеглий Воїн, з’явився інтерактивний пам’ятний знак, що нагадуватиме кожному, яка гірка плата за свободу.

На церемонії відкриття меморіальної дошки панувала атмосфера глибокої скорботи та безмежної вдячності Героєві, який пожертвував власним життям заради спасіння українського народу від ярма неволі.

Лаврів Ігор Миколайович, головний сержант 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, народився 2 березня 1982 року у селі Тужилів Калуського району, що на Івано-Франківщині. Був наймолодшою дитиною в родині. Мав старших брата Романа і сестру Наталію. Ріс допитливим та активним хлопчиком, добрим і товариським.

Навчався у місцевій школі в рідному селі. За словами однокласників і вчителів, був старанним та відповідальним учнем, а як людина – надзвичайно добрим, приємним у спілкуванні, відкритим до розмови, чесним і відвертим. Він не боявся сказати те, що думає, ніколи не обманював і не прикидався.

Після закінчення школи вступив до Богородчанського професійно-технічного училища № 2, здобув фах столяра.

У 2000-2001 роках служив у внутрішніх військах у Золочеві Львівської області. Зарекомендував себе надзвичайно добрим та цілеспрямованим, але водночас виявляв стійкість, організованість, силу волі – риси, які дуже потрібні хорошому військовослужбовцеві.

Свою другу половинку далеко шукати не довелося – майбутню дружину Галину зустрів у рідному селі. У 2006 році закохана пара одружилася. У щасливому шлюбі народилося двоє дітей – син Дмитро і дочка Софія.

«Усе своє життя Ігор був гідним прикладом не лише своїм дітям, але й оточенню, у повсякденні демонстрував дбайливість, щирість, розважливість, енергійність. Опікувався домом, господарював у своїй затишній садибі. А ще надзвичайно любив життя, друзів, мав захоплення – мисливство», – розповідає дружина.

До війни працював на місцевому хлібокомбінаті «Родина», користувався повагою серед колег. Разом із дружиною мріяли, складали плани на майбутнє. Однак, у ті мрії увірвалася війна.

Свідомо, без вагань, у перші дні повномасштабного вторгнення чоловік пішов до Калуського центру комплектування і соціальної підтримки, маючи величезну мотивацію захищати свою країну від нищівного агресора, не уявляючи, яку дорогу ціну за це заплатить.

«У характері Ігоря я завжди помічала організованість, стійкість, готовність брати на себе відповідальність. Хоч би яка була проблема, він не боявся її, а відразу брався за вирішення, а також завжди був готовий допомогти усім, хто цього потребував. Думаю, всі ці риси й спонукали його взяти до рук зброю і піти відстоювати свою землю», – додає кума Оксана Савчук.

Був направлений до військової частини Т0950, що дислокувалася в останній час на Донеччині. Служив командиром 1 штурмового відділення – командиром машини 2 штурмового взводу штурмової роти.

За словами побратимів, Ігор був універсальною людиною – мужнім і відповідальним бійцем, дисциплінованим та надійним, готовим прийти на допомогу у будь-якій ситуації, щирим патріотом, який цінував життя своїх підлеглих більше, ніж своє, ставив перед собою цілі та вмів їх досягати. Йому можна було довірити усе: від зброї – до техніки.

Загинув боєць 15 січня 2024 року між населеними пунктами Іванівське і Кліщіївка Бахмутського району під час мінометно-артилерійського обстрілу. Свій останній спочинок Герой знайшов 21 січня на місцевому кладовищі у рідному селі Тужилів. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської територіальної громади».

Староста села, родич полеглого Захисника Василь Лазар та директор Тужилівського ліцею Іван Живачівський щирими словами згадали, яким був Ігор Лаврів та підкреслили, що тепер він янгол-охоронець для своїх рідних, близьких, для України.

Ми не просто відкриваємо меморіальні дошки, ми відкриваємо серця, щоб вмістити в них вічний спогад про тих, хто став для нас символом незламності та самовідданості.

Вічна пам'ять та слава Ігорю Лавріву! Вічна пам'ять та слава всім Героям, які стали до лав Небесного Війська та тепер охороняють рідну Україну з неба.

Щира подяка ГО «Спогади крізь віки» за розробку та встановлення інтерактивних дощок. Пам'ять про Героїв жива і вічно житиме!

Схожі матеріали за тегами: Ігор Лаврів дошка

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: