Громада Кропивника зібралася пошануванти пам'ять загиблих односельчан. На фасаді місцевої гімназії відкрили інтерактивні меморіальні дошки полеглим на війні – Миколі Бреславському і Станіславу Сенику.
Обидвоє чоловіків навчалися у Кропивницькій школі. Обидвоє пішли на війну добровольцями.
Бреславський Микола Миколайович, старший стрілець 3-го відділення охорони 2-го взводу охорони 4-ої роти охорони 1-го батальйону охорони в/ч Т0910, народився 9 жовтня 1973 року в селі Кропивник Калуського району.
Ріс веселим, кмітливим і допитливимхлопчиком. Був другою дитиною в сім’ї і дуже любив старшу сестру Наталію.
У 1982 році пішов до першого класу Кропивницької восьмирічної школи. Мав здібності до математики, відвідував гурток шахів.
Після закінчення школи, у 1989-му, вступив на навчання до Войнилівського СПТУ-34, здобув спеціальність – механізатор широкого профілю. У 1992-му був призваний на строкову службу до лав української армії, яку проходив на полігоні в/ч 42299 в с. Нова Любомирка, що на Рівненщині.
Після повернення додому працював разом із батьком у шахті «Ново-Голинь». Потім – охоронцем в Агентстві«ЛУКОМ-А-Україна». Там познайомився зі своїм найкращим другом Богданом Тимківим, став хресним батьком його доньки Вікторії.
Оскільки Микола так і не одружився, то всю свою любов віддавав своїм похресникам Миколі, Олегуі Вікторії, та улюбленій племінниці Оксані, щиро радів їх успіхам та співпереживав невдачам.
Був відповідальним і вимогливим як до себе, так і до інших.
У 2008 році отримав ІІІ групу інвалідності і у зв’язку з хворобою офіційно більше не працював. Та не міг сидіти вдома, склавши руки, самостійно опанував професію будівельника і почав займатися ремонтними роботами – спершу у будинку, де проживав з батьками та сім’єю сестри, відтак – на замовлення односельців. Кропивничани жартома назвали його хлопчиком-помагаєм. Веселий, товариський,працелютний, міг дати мудру пораду, а то й просто підбадьорити добрим словом кожного, хто потребував його підтримки.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року не змігспокійно спостерігати за тим, що відбувається. Зі словами «Чому мають помирати молоді?» вирішив, як покійний дідусь Микола, котрий був воїном УПА та мав позивний «Орлик», стати на боротьбу зі споконвічним ворогом України – росією. Звернувся до Калуського територіального центру комплектування та соціальної підтримки і вже 4 березня разом із кращим другом Богданом та іншими добровольцями був відправлений до в/ч Т0910.
Згодом переведений на Рівненщину, де готували позиції для захисту від вторгнення ворога з боку білорусі. Служив старшим стрільцем 3-го відділення охорони 2-го взводу охорони 4-ої роти охорони 1-го батальйону охорони.
15 квітня весь день був у караулі на посту, а вночі 16 квітня помер від серцевого нападу в розташуванні військової частини на 49-муроці життя.
За словами рідних, Микола був добрим сином, братом, другом, порядною і щирою людиною.
Похований на кладовищі у рідному селі Кропивнику. На його могилі завжди багато запалених лампадок.Друзі та односельчани приходять помолитись за упокіййого душі, згадати добрим та щирим словом свого земляка. Бо Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях, допоки про них пам’ятають.
Сеник Станіслав Михайлович, телефоніст-лінійний наглядач 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч А2980, позивний «Ромео», народився 22 липня 1991 року в с. Великі Дубрави Костанайської області Республіки Казахстан. Ще немовлям переїхав на батьківщину батька – в село Кропивник, що на Калущині. Ріс допитливим та активним хлопчиком.
У 1998 році пішов у перший клас Кропивницької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
Однак, життєві обставини склалися так, що спершу помер батько, а потім – мама. Тож, ставши у 10 років круглим сиротою, хлопцеві довелося дуже швидко подорослішати, адже його опіки потребувала молодша сестра Вікторія. Далі їх виховував дядько.
Навчався в Івано-Франківській загальноосвітній школі №6, брав активну участь у спортивному та культурному житті навчального закладу. Мріяв про кар’єру військового і після закінчення 9 класу вступив до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Займався спортом, відвідував драмгурток. Після закінчення ліцею вступив у Харківську юридичну академію ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю військова прокуратура.
Однак бажання стати військовим перемогло, і у вересні 2016-го Станіслав Сеник поповнив ряди добровольців 130-го окремого розвідувального батальйону в/ч А1994 ОК «Захід» Сухопутних військ ЗСУ. Вирішальну роль у його житті відіграло знайомство з командиром бойової групи Гамлетом Авагяном, позивний «Гамлет». Разом із побратимами пройшов найгарячіші точки Донецької та Луганської областей. Служив розвідником-радіотелеграфістом, снайпером, снайпером-розвідником. Звільнений у запас у листопаді 2019 року.
На Донеччині, у м. Авдіївка, зустрів свою цивільну дружину, яка народила йому сина. Однак, вона не захотіла полишати рідне місто, тому їхні шляхи розійшлися.
Мав пристрасть до малювання, писав вірші та пісні, був дуже обдарованою і різносторонньою людиною, недарма отримав позивний «Ромео».
24 лютого 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, добровольцем вирушив захищати Україну. Приєднався до лав Добровольчого формування №14 територіальної громади міста Києва «Архангели Михаїла», брав участь боях за Ірпінь та у зачистці міста Бородянки. У квітні у складі добровольчої групи під керівництвом «Гамлета» виконував бойові завдання в с. Максимівка, що на Донеччині.
У травні одружився з коханою дівчиною Юлією. Як і багато військових, пишне святкування планували після перемоги. Проживав у м. Чернігові.
17 травня 2022 року був призваний за мобілізацією Калуським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Служив телефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї. Побратими згадують Станіслава Сеника, як відважного і безстрашного воїна, справжнього патріота, який до останнього подиху боронив свою землю від російського агресора.
Загинув захисник 2 липня поблизу Новогригорівки, що на Миколаївщині. Під час виконання завдання потрапив під мінометний обстріл ворога, отримавши осколкове поранення, несумісне з життям. Декілька годин лікарі боролися за його життя, та, на жаль, програли цю боротьбу.
Останніми словами, які Стас сказав дружині в телефонній розмові, були: «Я вже, мабуть, більше не подзвоню, бережи себе і діток... Кохаю тебе дуже... Ти моє все... До останнього подиху люблю». Мріям про власну справу, маленький будиночок, собаку і тихе сімейне життя так і не судилося здійснитися.
Свій останній спочинок Станіслав Сеник знайшов на кладовищі в с. Кропивник поряд з матір’ю та батьком. До свого 31-го року народження Станіслав Сеник не дожив 20 днів, з честю виконав свій синівський обов’язок, заплативши найдорожчу ціну за нашу свободу – віддав власне життя.
Інтерактивні меморіальні дошки – справа, якою займається ГО «Спогади України». Завдяки їм про загиблих Героїв можна дізнатися більше. Для цього достатньо звичайного смартфону, щоб зісканувати QR-код на дошці і переглянути відеоматеріали про наших загиблих Героїв.
Нещодавно на фасаді Кропивницького ліцею відкрили ще одну інтерактивну меморіальну дошку загиблому воїну Любомирові Фединяку.
Пам’ятаймо і шануймо тих, хто віддав життя за наш спокій і мирну Україну!
