Минулого тижня показали епізод шоу «Х-фактор» на якому вдало виступив Назар Корняк з села Ріп’янка Калуського району.
Журналісти WestNews поспілкувалися із Назаром. Пропонуємо повну версію інтерв’ю.
Назаре, розкажіть про себе: у якій музичній школі Ви вчилися, яким голосом Ви співаєте, на яких музичних інструментах граєте? Коли вперше відчули потребу у музиці? Як це було?
Я закінчив Калуську музичну школу №1 по класу акордеону. З другої спроби поступив в Івано-Франківське музичне училище. Закінчив з відзнакою. Відразу ж поступив у Київський педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова на факультет мистецтв, до речі, на державну форму навчання, де також основним моїм напрямком був акордеон. Саме тут я вперше спробував себе у вокалі. Але на той час – це не було серйозне заняття вокалом, і взагалі, я не знав чим хочу займатись. Проте, точно знав, що музикою! Але в якому напрямку?…
І ось у 2016 році я пройшов конкурс на вакантну посаду артиста хору в один із кращих колективів України і не тільки, – в Камерний хор “Київ”. Відтоді я почав займатись професійно вокалом. І уже трохи більше 2,5 років я там.
Я співаю тенором. Крім акордеону граю ще на сопілці.
Неодноразово співав з Івано-Франківським народним хором “Воскресіння”. Це прекрасний колектив, керівником якого є Володимир Рудницький і мій хороший друг.
Який у Вас найкращий спогад із дитинства?
Ну я школу, якщо чесно, не дуже любив. У школі я був тихеньким, послушним. Я слухався дуже батьків. А потім пішов в училище і – помінявся, тоді я в батьків був уже поза контролем (сміється). Тому мені більше запам’яталися спогади з училища.
Тут я дуже завдячую своїм друзям! З їхнього боку я завжди відчував підтримку. У студентські роки я жив у гуртожитку. І я «діставав» своїх друзів, з якими я жив у блоці, своїми записами. Щоб краще проаналізувати свої досягнення у співі, я записував їх на диктофон. Так от, я завжди давав їм слухати. І вони слухали! Щоправда, іноді казали: «Ти так нас уже дістав, ти нам спати не даєш, коли розспівуєшся». Але це жартома. Вони були моїми першими слухачами та критиками. І вони говорили правду: якщо було добре, то хвалили, було зле – теж казали. І я старався краще.
Ким у дитинстві Ви мріяли бути?
О, давайте, я вам зараз розкажу! Так, ну дитинство я провів у селі. Ще до школи я завжди крутив якісь дроти, шнурки… Батько приносив мені з комиші такі пучечки…не знаю, як воно правильно називається… але, знаєте, воно дуже похоже на мікрофон… і я із задоволенням співав у такий «мікрофон». Тому, мабуть, тоді я відчував, що хочу бути артистом.
А одного разу мама привезла з Калуша з базару акордеон, і я почав займатися акордеоном. Я добре грав, але до нього мене так не тягнуло, як зараз тягне до вокалу.
До речі, у мене в селі був хор, і я, коли був студентом, керував ним декілька років.
Коли Ви відчули, що хочете співати?
Ой, я пізно відчув. Десь у 22-23 роки. От саме, коли я вступив на перший курс Київського університету, я почув про колектив «Київ» і зразу подумав собі, що я хочу співати у цьому хорі. А так склалося, що на третьому курсі від друга я дізнався про прослуховування. То я миттю побіг на те прослуховування. Ну, і як то завжди буває, вони мені сказали: «Ми вам перетелефонуємо». А всі ми знаємо, що ця фраза означає.
Але через три дні вони мені дійсно перетелефонували! А я тоді якраз сидів із другом. І ми роздумували, що будемо далі робити. У нас був квартетик: гітара, акордеон, скрипка і контрабас. А тут мені дзвонять…
Чесно кажучи, з роботою спочатку виникали труднощі, бо треба було знати ідеально вокал. Але я почав інтенсивно вчитися, слухати багатьох відомих виконавців. ..І я зрозумів, що ось – це моє! І я працюю натхненно, бо моя муза – пісня. Я знайшов себе! А це найважливіша річ у житті кожної людини – зрозуміти, чим вона хоче займатися.
Хто є для Вас музичним взірцем?
Я захоплююся записами Паваротті, люблю також бароко, люблю Рема співати. О, зокрема я створив собі на Ютубі канал і я скидаю туди свої кращі записи. Є маленьке досягнення: співав у національній філармонії України з оркестром. Правда з студентським оркестром, але співав і досить непогано виконав Аріо Генделя (посміхається).
У яких ще співочих проектах, окрім Х-Фрактору, Ви брали участь?
У «Голосі країни» пішов на прослуховування. Це було прослуховування перед кастингом. І от у цьому першому прослуховуванні я пройшов.
А щодо «Х-Фактору», то я був на кастингу… Ну ви це і самі бачили (посміхається). Але, знаєте що, мені через тиждень після зйомок подзвонили і сказали, що далі я не беру участі.
Це було для Вас розчаруванням?
(Замислився). Частково…не зовсім…«Х-Фактор» – це шоу-програма. І там працюють хороші постановники, режисери, журналісти, які творять це шоу. Зокрема мені дуже сподобалася журналістка, яка зі мною працювала. Вона ставила питання так швидко і різко, що треба було так само швидко відповідати. І вони якраз підібрали то, що смішно вийшло (сміється). Але я побачив, що люди мене підтримали.
Проте, знаєте, я сам не був в захваті від свого співу. І ось чому: справа у тому, що на кастингу я був хворий. І коли я прийшов у перший день, то я взагалі не міг співати, тому я попросився на другий день. І мене взяли переживання через то, що боявся чи зможу я взяти ті ноти, бо та пісня, яку я вибрав є досить важка. І от за це я хвилювався…
Чи будете пробувати ще?
Так, чому ні? До речі, от недавно мене виставили на голосування. Це голосування для додаткового відбору «Х-Фактору». Тому чекаю.
Взагалі, я би хотів, щоб українську класичну пісню і оперні твори сприймали і люди, які недотичні з музикою, і щоб вони виходили із концертної зали з радістю та задоволенням. А головне, щоб людям хотілося приходити ще і ще. Я дуже хочу поширювати українську музику. Але, зрозуміло, що для цього потрібно спонсора, бо музика – це не тільки моє захоплення, це – моя професія.
Чи підтримують Вашу участь у «Х-Фракторі» Ваші колеги із хору?
От завтра якраз йду на роботу. У нас було 10 днів вихідних. Декотрі мене уже підтримали, писали, а деякі – ще ні. Ну от завтра йду… мені самому цікаво.
Які у Вас є хобі, окрім співу?
О, я дуже люблю фотографію. До речі, у мене батько професійний художник. Але, мені чомусь не вдалося із малюванням. Взагалі – ноль. І, можливо, у мене це відобразилося у тому, що я полюбив фотографію. Фотографую я на старий дзеркальний фотоапарат. Фото виходять чудові! Ну, так, принаймні кажуть мої друзі і знайомі. Особливо від незнайомих добре оцінювати. Тому що друг, він завжди похвалить, а коли незнайома людина каже добре слово, значить це уже щось вартує.
Люблю читати книги. Щоправда, читаю їх тільки у метро, бо не дуже так уже й часу є. Люблю психологічні романи. Улюблений автор – Даніель Кіз.
Люблю подорожувати. От у школі у мене була мрія попасти в Америку. І, знаєте, вона здійснилася! Я уже був там два рази!
У Польщі був ще, в Італії, але не був у Римі. Дуже хочу. І Париж планую при можливості відвідати. Та й взагалі, чим більше, тим краще… і це я не тільки про подорожі (сміється).
Які плани на майбутнє?
Ну, якщо чесно, я не хотів би розказувати і ось чому. Одного разу у нас в університеті була зустріч із композитором Мирославом Скориком. І студенти його запитали: «Що Ви плануєте на майбутнє написати». Він каже: «Планую написати симфонію». А він уже писав ту симфонію. Але від того часу коли його оце запитали, він не написав жодної частини, і так дотепер. Тому я краще реалізую свої плани, а вже потім про них дізнаються люди. Але можу сказати одне – хочу співати – це однозначно!
Що Ви відчували коли вас обняла Настя Каменських?
(Сміється).Ой, ви знаєте, такі жарти пішли за це обнімання. Мені моя подружка сказала, що її знайомі питали: «Ти знаєш цього хлопця? А можеш його обняти? А потім ми тебе обнімим, бо його обнімала Настя Каменських». Було приємно, звичайно.
Якщо у Вас є велике бажання займатися улюбленою справою, то ніколи не відкладаєте це, не думаєте, що не вийде. Критика буде і буде – вона завжди є.