Юрій Порох понад 10 років займається художньою обробкою шкіри. Його вироби є в багатьох колекціонерів України та світу. А нещодавно виготовив гуцульський традиційний пояс (черес) для виступу Kalush Orchestra на «Євробаченні-2022», інформує «Калуш ФМ» з посиланням на ГЛУЗД.
Крім цього, Юрій чим може допомагає ЗСУ – шиє аптечки, турнікети та чохли для зброї.
«У дитинстві я часто бував у майстерні маминих знайомих, які працювали зі шкірою. Відтоді в голові засів той запах та атмосфера, напевно, тому обрав це ремесло. Перший виріб я зробив під час навчання в коледжі – футляр для окулярів, в університеті виготовив жіночу сумку з елементами гуцульського орнаменту. Взагалі мене цікавить усе гуцульське. Дізнаюся від старших людей про орнаменти одягу та різних виробів.
Колись гуцули були язичниками: вірили в багатьох богів, здійснювали жертвоприношення в горах, робили наскельні малюнки з оберегами, навіть у будівництві використовували різні ритуали. Повторити деякі орнаменти буває дуже важко», – каже майстер.
Тривалість виготовлення виробу залежить від складності, це може зайняти годину, а інколи й декілька місяців. Гуцульські речі майстер виготовляє місяць-два, бо там уся фурнітура ручної роботи:
«Фурнітуру для гуцульських поясів роблю сам, для інших виробів – купую. Мені подобається працювати з американською, бо вона якісна, щоправда на порядок дорожча, ніж турецька чи китайська. У коледжі та університеті вивчав художню обробку шкіри від заготовки до замальовок фурнітури. Будь-хто не може малювати по шкірі, бо з першого разу треба зробити правильно.
Я виготовляю вироби зі шкіри, бо мені приємно працювати з нею — її запах, структура, а дермантин швидко зношується, з нього не зробиш гуцульських речей, які зберігаються під сотню років. Усе ж таки я закінчив художню обробку шкіри, а не дермантину, виробництво якого більше забруднює середовище».
Одна з останніх робіт Юрія була на цьогорічному Євробаченні – це черес Тимофія Музичука.
«Черес – це традиційний гуцульський пояс шириною від 10 до 40 см, який виконував захисну функцію хребта, мав від двох до шести пряжок. Опришки використовували черес як бронежилет. Розповідали, що між двома частинами шкіри ставили монети і ніж не міг пробити пояс.
Черес для Тимофія зробив дуже швидко – за два тижні, бо були заготовки, і я не міг відмовити гурту Kalush Orchestra, який презентував нашу Україну. Мені дуже приємно, що міг долучитися до такого дійства», – розповідає майстер.
Юрій виготовляє гаманці, сумки, ремені, наплічники, обкладинки для документів, чохли для ножів і сокир.
«Майстерня розташована в мене вдома і ділиться на дві частини: майстерня живопису, де творить моя жінка, там мольберти, фарби, підрамники, а з іншого боку – майстерня художньої обробки шкіри, де швейні машинки, стіл для розкрою, прес. Мені колись казали, що шкірою ти можеш займатися будь-де, для цього потрібен лише стіл і кілька інструментів, проте я з інструментом трішки розійшовся: у мене більше ніж десяток швейних машинок та декілька пресів», – розповідає майстер.
Зазвичай традиційні гуцульські вироби в Юрія замовляють люди з Косівщини. Вони розуміють їх цінність і передають такі вироби з покоління в покоління:
«Люди з інших регіонів рідше звертаються, для них це просто гарна картинка. Вони більше хочуть дизайнерський сучасний виріб з вкрапленнями гуцульського. А от колекціонери замовляють суто гуцульські. Я не дуже дорогий майстер, але і не кожна людина може дозволити собі купити гуцульські вироби. Деяким людям важливіше мати згадку, яку можна передати внукам-прадідам, а деяким – купити собі айфон не останньої моделі».
Під час навчання Юрій мав невелике замовлення, тоді людина вирішила розрахуватися не грошима, а справжньою гуцульською пряжкою до 10-сантиметрового пояса. Поки що ніяк руки не доходять його зробити.
«Я все виготовляю на замовлення, а коли зробив черес для себе, прийшли люди і попросили продати їм. Так лишився без череса, як завжди, чоботар без чобіт, але не жалію про це, бо зроблю собі ще один, навіть кращий. Єдине, що виготовив для себе, – це гаманець і ремінь», – каже майстер.
«У кожну річ вкладаю всі свої знання, бо дуже хочу зберегти наші традиції й давній вигляд речей. Потрібно пам’ятати українське, щоб не забувати, хто ми і звідки наше коріння. Коли одягнеш вишиванку в будь-якій країні світу, це буде символом того, що ти українець, а це лише один елемент традиційного одягу.
Я б хотів навчити свого сина цьому ремеслу, але це буде залежати від нього. Поки що йому цікаво, він приходить у майстерню, бере молоток і повторює мої рухи. Надіюся, коли виросте, я зможу йому показати, як усе це працює», – додає Юрій Порох.
