Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх... (Іоана 15:13). Немає і не буде.
18 червня Калуська громада з глибоким сумом та щемом попрощалася із Героєм України старшим лейтенантом Олегом Перегудою, який загинув 14 червня поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області.
Олег Перегуда, випускник Державного податкового університету в Ірпені, з великими перспективами та можливостями, обрав свій особистий шлях – служити Україні та людям, інформує «Калуш ФМ».
У 2014 році Олег пішов служити добровольцем на Донбас. Після двох років захисту кордонів нашої держави та поранення повернувся додому. Був ініціатором та з друзями-ветеранами у м. Івано-Франківську започаткували «Українську Розумну Автоматику». Разом розробили легендарну приліжкову панель для лікарень, яка містить систему виклику лікаря, світильники, доступ до Wi-Fi та ін.
Останні п’ять років Олег з дружиною мешкали в м. Івано-Франківську. У пошуках самореалізації створили реабілітаційний центр воїнів та учасників АТО «4.5.0. Прикарпаття». І це лише кілька з його величним справ для людства!
І коли в Україну прийшла війна, він знову став на захист Батьківщини. Якщо не він, то хто?
Командир роти Олег Перегуда під час виконання завдання отримав контузію. Та в лікарні не залишився, а став у стрій, бо там хлопці і він їм потрібний! Так, був потрібний, щоб врятувати життя побратимам, а сам мужньо загинув! Найкращий командир – хоробрий, мужній, відважний, справедливий, справжній патріот своєї Батьківщини! Найкращий чоловік, син, брат...
З ПК «Мінерал» траурна процесія вирушила у рідне село Героя – Пійло.
Попрощалися з рідною домівкою Олега.
Відтак у храмі Введення в Храм Пресвятої Богородиці (ПЦУ) відбулася відправа за участю пароха села отця Романа Чоловського та численного духовенства.
Поховали Героя на місцевому кладовищі.
Побратим Олега Єгор Чернєв у соцмережі Facebook написав: «Загинув мій близький Друг. Мій колишній командир в зоні АТО. Людина безмежно мужня і безмежно шляхетна – Олег Перегуда, позивний Скіф. Саме до нього я приїздив востаннє на передову. Він загинув буквально через кілька годин після того, як ми попрощалися. Загинув незламним і нескореним. У бою, рятуючи своїм життям життя своїх побратимів.
Я пам’ятаю його, молодого хлопця, який у липні 2014-го зайшов до намету нашого тоді ще не докомплектованого третього взводу. Він був чи не наймолодшим, але дуже швидко заслужив повагу як спражній командир. Бо завжди цінував життя інших більше за своє. Бо завжди ризикував більше за нас. Бо завжди був готовий боротися за своїх до останнього.
Він був справжнім воїном. І взагалі, у всьому справжнім. Сміливим, кмітливим, організованим, розсудливим. Завжди йшов у бій першим і вів усіх за собою. Поряд із ним не було страшно. Коли у 2014-му ми потрапили під обстріл при заході у Піски, я вже думав, що то наш останій бій. Але саме завдяки Скіфу ми вийшли тоді без втрат.
Після вторгнення у лютому він уже того ж дня був у військкоматі. А потім разом зі своїми хлопцями гнав русню від Воскресенська до Снігурівки. Палив техніку окупантів в Херсонській області. Тримав позиції в Святогірську, коли інші відходили. Розбив кілька груп противника в контратаках біля Тетяниного та Богородичного, корегував артилерію та штурмував висоти, звільняв села та захоплював полонених».
Ще один побратим Героя Vadim IV Anatoliyovych теж поділився спогадами: «Мав честь служити під його керівництвом. Спершу як командира взводу, потім роти. Позавчора Скіф прийняв свій останній бій і завдяки його жертві багато наших хлопців залишились живі. Він часто ризикував собою заради нас. І неважливо,чи треба було лізти під кулі, артилерійські обстріли, чи йти проти вищого військового керівництва. Скіф завжди був за нас, а ми – за нього.
На війні, незалежно від ситуації, він завжди зберігав холоднокровність і розсудливість, не втрачаючи при цьому сміливості. Поруч із ним ніколи не було страшно. В бою він нагадував генерала Джексона. Це той, який проігнорував кульове поранення, що отримав під час промови перед солдатами, і, ніби нічого не сталось, повів їх у бій. «Моя віра забороняє мені боятись» – ці слова американського генерала максимально характреризують Скіфа. Хто з ним був, коли ми бились за міст і шматок дороги на бахмутській трасі, згадуватимуть, як він під час бою підняв слухавку і сказав спокійним, ніби спросоння, голосом «у мене зараз бій, я потім передзвоню, все добре». Нам усім бракуватиме в ефірі його коронної фрази: «(позивний), єбаш їх». Він завжди казав це, коли хтось з нашої роти виявляв ворога і було чим його дістати.
Нам бракуватиме тебе, Скіфе. Пам’ятаємо, помстимося і будемо достойними твоїми «коршунами» до перемоги!».
Олег Перегуда назавжди залишиться в наших серцях, адже Герої не вмирають! Слава Україні! Слава її Героям!
