Юнаком захищав Україну на Донбасі. Завжди був на передовій. Коли російська армія розпочала велику війну, Богдан пішов воювати і загинув смертю героя. Це вже другий Герой з родини Книшуків. Раніше в АТО загинув його батько Василь Книшук.
Про це йдеться в дописі члена НСЖУ Дмитро Пожоджука, який опублікувала на Facebook-сторінці журналістка Аліса Мудрицька, інформує «Калуш ФМ».
Світла пам'ять про Богдана збережеться в серцях українців і космацьких гуцулів! Трембіти плачуть за душею!
Космач пережив дві страшних війни. Немало космачан було в лавах УСС, УГА, УПА, видимо-невидимо наших селян було депортовано в концтабори Росії і Казахстану, багатьох замордували і закатували московські зайди. Та, попри все, Космач вистояв, хоча чимало кращих його синів і дочок віддали свої життя за Україну.
Коли почалася війна Росії проти України, українці пішли масово рятувати свою землю від московської орди. На фронті були і космачани. Одним із перших в АТО опинився Василь Книшук. Він користувався авторитетом і повагою в побратимів по зброї, виконував складні бойові завдання і отримував військові нагороди. Василь Книшук на фронті був разом зі своїм сином Богданом.
Згодом доля розпорядилася так, що син хоронив батька як героя опору. Якраз тоді в Богдана мало відбуватися весілля. Потім час від часу Богдан то був в АТО, то – на заробітках у Польщі.
Його нанашка (хресна мама) з сумом нагадує: «Мій філин (похресник) був дуже працьовитий і дбайливий. Він хотів усе мати своє, а найбільше хотів мати свою Незалежну Україну. Зростав поруч з нами. Його бабуся – моя тітка Анна – виховувала його в дусі патріотизму, пошани до старших, розповідала онукові про героїчні вчинки вояків УПА, водила його на священні в Космачі місця, оповиті геройською славою. Мені тяжко згадувати про Богданчика, бо він залишив цей світ таким молодим і красивим. Стала вдовою його дружина, залишилась сиріткою його трирічна донечка Марічка…».
Богдан Книшук цього разу героїчно захищав українське місто Бучу, яке знищувала російська техніка з Білорусі. Його побратими зараз тужать за ним разом із космачанами, із Богдановими ровесниками, учителями, однокласниками.
Мені вдалося відшукати його першу вчительку Любу Олексіївну Бойко і порозмовляти з нею. Вона мовчала, бо так її оповила смута за своїм вихованцем. Тільки небавом спромоглася сказати кілька слів, але від щирого серця:
- Мій Богданчик був чемний, добрий, старанний, ввічливий і дуже щирий. Він народився янголом і янголом пішов на небо…
«Коли я був Космацьким сільським головою, то мав нагоду час від часу спілкуватися з Богданом і дуже тішився, що Космач має такого патріотичного парубка. Розповідав про Богдана, кому тільки міг. Трапився випадок, коли український фотограф з Парижа Юрій Білак зголосився Богданові Книшуку оплатити навчання в будь-якому українському виші. Я з Богдановою тіткою, Дарією Садов’як, яка була тоді членом виконкому, сповістили про це юнакові, на що отримали відповідь: «Я вже маю професію Захисника Вітчизни», – згадує Дмитро Пожоджук.
У Космачі не одного сина мати не дочекалася з війни.
Тепер за Богданом Книшуком плаче не лише згорьована мати, а й його сестра, дружина, донечка і весь великий рід. За Богданом плаче велика космацька родина, бо він, як і його тато, вписав гідну сторінку в історію славного гуцульського села Космача. За Богданом плаче вся Україна, бо він захищав мирне небо над нею, захищав кожен клаптик української землі ціною власного життя…
