Радіо КалушFM (095) 633-12-68 Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний

Калушанин Владислав Корсунь підкорив два п’ятитисячники – Арарат і Казбек

Переглядів: 439

На найвищій вершині Туреччини любитель гір розгорнув прапор Калуша.

Нещодавно калушанин Владислав Корсунь, який віддавна захоплюється походами в гори, повернувся з Туреччини, де з трьома товаришами із Дніпра здійснив сходження на гору Арарат, яка має висоту 5165 метрів над рівнем моря.

На вершині Арарату із прапором Калуша. Серпень 2020-го.

Про своє захоплююче, але пов’язане з певними ризиками хобі Владислав розповів НК».

За словами Владислава, у гори він почав ходити ще з 14-річного віку разом з хлопцями із двору.

– До Осмолоди тоді квиток коштував 1 рубель 3 копійки, тож ми збиралися на вихідні і рушали в гори, – згадує Владислав. – Тим більше, що водій автобуса жив у сусідньому з нами будинку на вул. Хіміків. Пізніше, коли після армії влаштувався тренером з мотокросу в автошколі при ДОСААФ, в гори з хлопцями почали їздити на мотоциклах. Я тоді навіть брав участь у змаганнях з мотоспорту від «Оріани» і «Карпатнафтобуду» і здобував призові місця.

З того часу вже минуло з чотири десятки років, а без гір своє життя чоловік не уявляє. Позаду багаторазові сходження на вершини Українських Карпат, а минулого року і підкорення Казбеку (5033 метри) з Грузії.

– Зараз я перебрався в дикі гори на кордоні з Румунією, де менше туристів. Там цікавіше, – розповідає чоловік. – Лише у серпні цього року здійснив п’ять сходжень. І якраз останнім був Арарат, на який піднімався з колегами з Дніпра. Займаюся також як волонтер разом з калушанами Василем Фіцаком та Віктором Худяком розчисткою гірських стежок. 

– Звідки ви піднімалися на Арарат і чи складно було підкорити цю священну вершину?

 – Стартували ми з Туреччини. В поході провели чотири дні. Ночували в палатках. Коли піднімаєшся на Арарат, радять взяти гіда, бо підніжжя – це приватна територія, де живуть курди. Вони бувають незадоволені туристами і навіть води відмовляються дати. Ми, звісно, гіда не брали. Але з курдами спільну мову знайшли, особливо, коли сказали, що з України. Українців вони люблять, на відміну від росіян. Піднімаючись на такі вершини також важливо пройти акліматизацію. У високогір’ї не вистачає кисню, тому треба до цього призвичаїтися. Кожен «гірську хворобу» відчуває по-своєму, але загалом головний біль і сильне серцебиття є у всіх.  Відповідно на висоті 3200 м влаштований перший базовий табір, а на 4200 м – другий. Він якраз і є стартовим. Вже від нього я піднявся на Арарат і зійшов назад за 6,5 години. Цього разу я був більше фізично готовий, ніж минулого року у липні, коли йшов на Казбек. Хоча сходження на Арарат набагато стрімкіше, але шлях коротший. Нам повезло з погодою: -10 градусів і не було вітру. Лише на висоті в 5 тисяч метрів почалися льодовики. А на Казбеку льодовик Гергеті вже від 3400 метрів і там набагато небезпечніше, оскільки є великі розщелини, тому останній набір висоти радять робити по 4-5 людей в об’язці. Ми тоді цієї поради не дотримались, і повертаючись назад, я провалився в одну з них. На щастя, мене витягли. Загалом сходження на Казбек зайняло сім днів.

Під час сходження на Казбек. Липень 2019-го.

Під час таких походів отримуєш неабиякий заряд позитиву. Коли під ногами понад 5 тисяч метрів над рівнем моря довгоочікуваною винагородою за подоланий шлях стає неймовірна панорама. Також цікаво познайомитися з країною, архітектурними особливостями, колоритом, культурою і місцевими жителями.

Фото на згадку із місцевими жителями. 

– Щоб підніматись на такі вершини треба мати добру фізичну підготовку. Яким чином тримаєте форму?

У мене є ще одне захоплення – велоспорт. Якраз він і додає здоров’я і допомагає гартувати тіло. Окрім того, вже близько 20 років не палю і не вживаю спиртного. Загалом після того, як я кинув палити, відчув себе іншою людиною.  

Друге хобі Владислава - це велоспорт.

– Для походів в гори, а ще особливо взимку, необхідне належне спорядження. Припускаю, що це обходиться вам у чималу копієчку?

– З власного досвіду скажу, що для гірських походів найбільш важливе взуття і одяг, на зиму потрібні ще і термобілизна, куртки, снігоступи й інше. І це дійсно коштує чимало. До прикладу, ціна зимових трекінгових черевиків щонайменше 6 тисяч гривень. Але я це можу собі дозволити, бо з 89-го року працюю на себе, займаюся ремонтами, хоча у свій час здобув спеціальність зварника в училищі №7. Робота ця важка, але вона дає можливість заробити кошти, щоб потім дозволити собі відпочинок, який до душі. У мене – це гори.

– А сім’я поділяє ваше захоплення?

– Дружина спершу ходила зі мною в гори, але потім відмовилася, бо боїться висоти. Проте не заперечує, що ходжу я. Сини можуть піти іноді, але особливого бажання не проявляють. Проте я завжди маю компанію. Повірте, любителів гір не бракує. У нас навіть є спільнота, яка тричі на рік – навесні, 27 вересня у День туризму та 11 грудня у Міжнародний день гір – збирається в певному домовленому місці в горах. Ми сходимо на якусь з вершин, варимо бограч.  Це вже стало традицією. З’їжджаються люди з Дніпра, Харкова, Маріуполя, Києва, Полтави, Черкас, Запоріжжя, Львова, Стрия, Болехова, загалом буває чоловік 50. Цієї весни ми не змогли зустрітися через коронавірус і карантин, проте восени запланували зустріч на полонині Клифа на Закарпатті.

– Владиславе, а що у планах надалі? Якою буде наступна вершина?

– Наступного року хотів би побувати або в Греції на знаменитій горі Олімп, або в Таджикистані, де здебільшого 5-7-тисячники. Проте якщо переліт в Грузію, Туреччину, Грецію по цінах відносно доступний, то в Таджикистан дорого, як зрештою і в країни Європи. Щонайменше на похід треба 800 євро. Так що однозначно сказати наразі складно.

– Дякую за цікаву розповідь і бажаю підкорення нових вершин.

Розмовляла Людмила ПАСТУШОК.

 

 

 

 

 

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: