Сьогодні, в День Конституції, пам’ять загиблих Захисників України Григорія Мисюги та Юрія Ханаса увічнили в інтерактивних цифрових пам’ятниках у Калуському ліцеї №2, де навчалися бійці.
Церемонію освячення меморіальних дощок здійснили священнослужителі міста.
Міський голова Калуша Андрій Найда наголосив, що загинули перспективні люди, які могли суттєво докластися до розвитку і розквіту України. Натомість жертовно поклали життя у боротьбі за мирне небо.
Інтерактивні меморіальні дошки встановлені з ініціативи громадської організації «Спогади України», зазначила співзасновниця організації Мар’яна Ковальчук. Щоб побачити живу історію загиблих Героїв, достатньо навести телефон на пам'ятну таблицю з QR-кодом та перейти в додаток «Bank of memories», завдяки якому можна переглянути відео в режимі доповненої реальності.
Молодший сержант Мисюга Григорій Тарасович, командир 3-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, позивний «Грифон», народився 2 вересня 1971 року у м. Калуші. Був старшим сином у сім’ї. Разом з братом Андрієм допомагав батькам у всьому. Навчався у Калуській загальноосвітній школі №2. Був здібним і старанним учнем. З відзнакою закінчив хіміко-технологічний технікум. Працював майстром цеху на заводі «Аеросил» АТ «Оріана». Разом з дружиною Інною став батьком сина Стаса, у другому шлюбі з Марією народилися Матвій і Тарас.
У 2014 році добровольцем пішов захищати цілісність та суверенітет України. Служив у 24-ій окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Пройшов пекельні бої в зоні АТО/ООС у районах Попасної, Бахмута, Кримського, Новоолександрівки. Звільняв місто Лисичанськ. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою. Був в оточенні в м. Зеленопілля. Вийшов з оточення живим. 2018-го звільнився в запас. Забрав кохану з її донькою Сабіною до Калуша. Упродовж 3,5 років виховував дівчинку як рідну, любив дуже та хотів удочерити. Та не судилося.
Ранок 22 лютого 2022 року змінив усе. У перший же день повномасштабного вторгнення росії в Україну досвідчений боєць знову взяв до рук зброю, ставши на захист країни. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Воїн із позивним «Грифон» був мудрим та хоробрим у бою, кажуть побратими. Тактик та стратег. Жодного зайвого руху та паніки. Завжди ділився досвідом з молодшими. Говорив: «Спокій – запорука перемоги. Скажімо, бачать побратими під час бою, що один із нас – спокійний. Тоді вони теж намагаються не панікувати, працюємо злагоджено і виходимо з бою живими...». Щоб підтримувати бойовий дух, радив кожен день починати з позитивних емоцій і не думати про те, що він може бути останнім. Мріяв повернутися з війни та дочекатися внуків: «Ми відвоюємо наші землі й зможемо зустрітися з рідними. Це – найбільша мрія!».
Разом з побратимами брав участь у бойових діях на Житомирському напрямку. Їхня розвідгрупа дислокувалася у населеному пункті Нова Рутвянка, виконувала завдання зі спостереження. Допомагали завозити гуманітарну допомогу для місцевих. Кілька разів потрапляли під обстріл. Звільняли місто Малин. У числі перших заходили в Олізарівку на Київщині, коли ворог почав відступати. Воював у Северодонецьку Луганської області. На території заводу «АЗОТ» потрапив в оточення, однак тоді захисникам вдалося вийти живими. Загинув 25 липня 2022 року під час стрілецького бою біля села Берестове Бахмутського району Донецької області. Свій останній спочинок знайшов 29 липня на Алеї Слави міського кладовища.
Ханас Юрій Валерійович, стрілець-снайпер 3-го парашутно-десантного взводу 7-ої парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ої окремої повітрянодесантної бригади в/ч А1126, народився 3 червня 1987 року у м. Калуші. З ранніх років вирізнявся добротою, наполегливістю та працьовитістю. Був вірним другом, хорошим порадником, душею компанії. А для бабусі, яка його виховувала, – першим помічником. Навчався у Калуській загальноосвітній школі №2, займався футболом на стадіоні «Хімік». Захоплювався риболовлею, відвідував комп’ютерну школу. Здобувши освіту у Калуському хіміко-технологічному технікумі (нині – політехнічний коледж), вступив до Львівської Політехніки – на кафедру органічної хімії Інституту хімії та хімічних технологій, де здобув спеціальність інженера-технолога.
Про Юрія згадують як про доброго, здібного й талановитого студента, а на рідній кафедрі кажуть, що він був як на свої роки сформованою, самостійною і цілісною людиною. Професор Володимир Самарик добре пам’ятає свого колишнього студента. Розповідає, що він був цікавий і неординарний, порядний і ввічливий: «Юрій Ханас – один із перших магістрів нашої кафедри. Він вступив до нас після закінчення технікуму, тому мав глибші знання, був здібний. У ньому я бачив людину, яка вміє мислити і працювати. Як людина був спокійний, стриманий, неговіркий, ні з ким не конфліктував, але й не зав’язував надто тісних взаємин. Було видно, що він мав свою внутрішню мету, якою не хотів ділитися, та до якої впевнено йшов». «Добрий і справжній, готовий поділитися всім, що тільки мав», – так загадує про Юрія одногрупниця Христина Савка.
Після завершення навчання він повернувся до рідного Калуша. Працював на заводі «Оріана». Ще в університеті познайомився з чудовою дівчиною Нелею, яка у 2015 році стала його люблячою дружиною. Згодом разом переїхали до Здолбунова, що на Рівненщині. У місті влаштувався помічником машиніста обертових печей на підприємство «Волинь-Цемент». У щасливому шлюбі народилися дві донечки – Єва та Єлизавета, татова радість і потіха, в яку батьки вкладали любов і турботу. Юрій дуже любив життя, любив свою сім’ю, дім, країну.
З початком повномасштабного вторгнення росії на нашу землю багато разів хотів піти воювати, хоча й не мав навичок військового. Проте у нього були усі риси, які потрібні хорошому військовослужбовцеві, – умів самостійно вирішувати, ніколи від своїх рішень не відступав, вирізнявся твердим характером, силою волі й витримкою. Вступив він до лав ЗСУ 1 грудня 2022 року. Виконував бойові завдання на Луганщині. Побратими розповідають про нього як про надійного товариша, завжди здатного прикрити спину, виваженого і мужнього бійця. Загинув Юрій Ханас 16 січня 2023-го поблизу села Червонопопівка, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок у бою за Україну. Похований 28 січня у м. Здолбунів на молодіжному кладовищі.
Берегти та шанувати пам'ять про Захисників, які віддали своє життя за кожного з нас, – це наш обов’язок!
Вічна слава загиблим нашим Героям! Доземний уклін за жертовний подвиг!
