Радіо КалушFM (095) 633-12-68 Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний

Пам’ять Захисника з Калуської громади Романа Мельника увічнили цифровим меморіалом (ФОТО)

Переглядів: 230

Роман Мельник… Загинув за Україну… Саме 10 лютого нашому Захисникові мало виповнитися 36 років, але жорстока війна обірвала його долю…

У пам‘ять про Романа Мельника і його жертовний подвиг відкрили меморіальну дошку на фасаді спортивного комплексу «Сокіл» ДЮСШ КМР. Ця подія об’єднала рідних Романа, друзів, побратимів та всю Калуську громаду.

Мельник Роман Богданович, позивний «Чорний», навідник штурмового батальйону військової частини А7788, народився 10 лютого 1988 року в місті Калуші, що на Івано-Франківщині. Був єдиною дитиною в сім’ї. У віці двох років батьки хлопця розлучилися, і мама виховувала сина сама з допомогою дідуся, бабусі та дядька Ярослава, який замінив племіннику батька. Роман ріс надзвичайно допитливим хлопчиком, цікавим, компанійським, веселим, дуже акуратним, любив тварин.

У 1994 році пішов до першого класу Калуської загальноосвітньої школи №2. За словами однокласників і вчителів, Роман був сумлінним і старанним учнем, хорошим і надійним другом. Після 9 класу вступив до Калуського хіміко-технологічного технікуму за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної та нафтогазопереробної промисловості». Здобув кваліфікацію «техніка-механіка».

Одногрупник та близький товариш Андрій Зеленяк розповідає: «З Романом я познайомився в технікумі , навчались в одній групі. З того часу і дружили – впродовж 20 років, були найкращими друзями. Потім він став хресним батьком мого сина. Він був особливим, неординарною особистістю, наділений всіма найкращими людськими якостями. Незважаючи на всі труднощі складного життя, любив жартувати і завжди посміхався. Фізично був надзвичайно сильною людиною, любив спорт, вів здоровий спосіб життя, вірив у Бога, завжди всім за все дякував».

Куратор групи Любомир Роковецький додає: «У Романа були добрі, хороші, м’які, лагідні очі, теплий, людяний погляд, він був стриманим і спокійним, акуратним, доброзичливим, із почуттям гумору, з повагою ставився до інших. Під час навчання користувався авторитетом і серед студентів, і серед викладачів».

Освіту хлопець продовжив у Національному університеті «Львівська політехніка», де здобув освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра. Товариш та одногрупник Степан Пастух пригадує: «Рома був мені, мов брат. У нас були теплі, дружні стосунки, і не було жодних таємниць. Рома мав загострене почуття справедливості, не давав ображати слабших. Був людиною слова: сказав – зробив».

Ще під час навчання у технікумі захоплювався важкою атлетикою. Пізніше – серйозно займався боксом. «Це з моєї ініціативи він переключився на бокс, – говорить Андрій Зеленяк. – Ми разом ходили до спортзалу». Тренер хлопця Олександр Соколовський характеризує Романа як хорошого спортсмена, цілеспрямованого та наполегливого: «Ромчик був дуже відповідальним, життєрадісним; людиною, яка несла лише позитивну енергію, постійно всім допомагав, старався вчитися чомусь новому». А ще хлопець любив походи в гори, слухати аудіокниги.

У 2014 році Роман пережив важку втрату – померла мама. З найближчих рідних у нього залишилися тільки бабуся та дядько. «Роман любив родичів, уважно, чуйно ставився до рідних, шанував старших, допомагав по господарству. Живучи в Калуші, полюбляв вихідні та канікули проводити в дідуся з бабусею у селі Кропивник. Працював на городі, в полі, доглядав за тваринами. Грав за місцеву команду на Чемпіонаті району з футболу. Був активним, мав багато друзів», – розповідає дядько Ярослав Мельник.

Товариш Роман Кобута згадує, що близьке знайомство з хлопцем сталося саме в той час, коли померла його мама. Зізнається, що саме Роман навчив його любити спорт: разом бігали по 15-16 км, займалися боксом. «За характером Роман був мовчазним, врівноваженим, скромним, із сильним характером. Перш ніж щось сказати, завжди добре думав, за кожне своє слово відповідав. Людина, яка має і знає, що таке слово і людські цінності», – говорить Роман Кобута.

Хлопець працював у ТОВ «3 бетони», відтак – у «Карпатнафтохімі», потім – в Італії, де пробурював свердловини для води, геотермії, укріплення схилів гір. Освоїв сучасні бурильні машини. Планував займатися бурильною справою й в Україні. Та не судилося.

З перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну Роман із кумом Андрієм став до лав ТрО у складі 79 окремого батальйону 102 окремої бригади, відтак їх перевели до 116 окремої бригади тероборони. 

Командир взводу Роман Кравець пригадує: «Роман був найпотужнішим козаком зі всіх бійців. Кожну вільну хвилину займався спортом – бігав, міг якнайдалі кинути гранату. Потрібно було поїхати за продуктами чи спорядженням – Рома перший. На позиції йшов теж першим, повертався – останнім. Безстрашний, мужній. Завжди всім ділився, міг віддати останнє, якщо це було потрібно побратиму. Про таких як Рома треба розповідати дітям у школі і писати книги».

Згодом у кума народилася друга дитина, і він повернувся додому. А Роман продовжував воювати, адже хотів бути корисним на війні. Долучився до бійців 78 полку спеціального призначення «Ґерць». Служив навідником 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 3 штурмової роти 1 штурмового батальйону військової частини А7788. Брав участь у боях за населені пункти Полтавщини, Сумщини, Харківщини, Запоріжчини.

Командир Сергій, позивний «Сірко» розповідає: «Роман був людиною, яка знає, чого хоче, готовий допомогти за потреби, умів контролювати свої емоції, терплячий, мотивований, займався самовдосконаленням, постійно намагався покращувати свої знання, свою майстерність.

Коли Роман прийшов до нас, на той час ми були у складі зведеного розвідувального загону. У колектив увійшов одразу. Мав почуття гумору, вихований, стриманий, побожний, з повагою відгукувався про рідних і близьких, не був вискочкою, усе робив правильно. У бойових завданнях – бездоганний солдат. Умів контролювати себе, ситуацію довкола, міг ухвалити рішення самостійно. Пригадую, як він сам під вогнем ворога на плечі приніс 60-кілограмовий кулемет, встановив його, і ми відбили атаку. Кулемет реально вирішив результат бою. Після цього я подав Рому на нагороду. Однак через місяць він загинув».  

На своє останнє завдання Роман пішов 8 липня. «Підірвались ми разом, – продовжує командир. – Двоє інших наших побратимів «Турбо» і «Прокоп» загинули одразу. Рома прийняв усі осколки, які летіли на мене, на себе. Трапилося це поблизу населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області близько 21:30». Упродовж двадцяти двох днів відважний воїн боровся за життя. Роман мужньо погодився на ампутацію руки в Запорізькій обласній клінічній лікарні. Був евакуйований гелікоптером у Головний клінічний військовий госпіталь міста Києва. Пережив ампутацію ноги, але вижити йому не вдалося. Життя Героя обірвалося ввечері 30 липня 2023 року.

Побратим Олександр згадує: «Рома був надзвичайно цілеспрямованим, добрим, завжди готовий підкласти дружнє плече, порадити, допомогти. Постійно вчився чомусь новому і, за що б не брався, у нього все виходило. Ви знаєте, як кажуть: мужність – це безстрашність, розум – це розуміння добра і зла, сила – це здатність до дій, герой – це та людина, котра поєднує в собі ці три чесноти. Таким був Рома. Смерть забирає найкращих».

Свій останній спочинок Герой знайшов 2 серпня на кладовищі в рідному селі Кропивник. За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, медаллю «За бойову звитягу». Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».

Трепетно, з посмішкою крізь сльози, про дитинство Героя сьогодні згадував його дядько Ярослав Мельник. Про службу та міцний дух Воїна розповів командир взводу – Роман Кравець. А друзі Героя – Андрій Зеленяк, Сафар Лачинов та Роман Кобута поділилися цінністю дружби з полеглим Романом.

Для своїх товаришів він був наставником, прививав їм любов до спорту, завжди був готовий підтримати та підкласти своє надійне плече опори. Усі згадують його як відданого бійця, талановитого спортсмена, щирого патріота і надзвичайно добру та життєрадісну людину.

Калуська громада пам’ятає своїх Захисників. І скільки б не минуло часу – ми берегтимемо цю пам'ять як найцінніше і найсокровенніше. Бо кожне ім’я Героя – це ім’я подвигу, порятунку та волі!

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: