На фасаді Калуського ліцею № 5 відкрили та освятили дві меморіальні дошки полеглим Героям – Петру Урсуловичу та Ігорю Піху.
Цифрові меморіали встановлені з ініціативи громадської організації «Спогади України». Щоб побачити живу історію загиблих Героїв, достатньо навести телефон на пам'ятну таблицю з QR-кодом та перейти в додаток «Bank of memories», завдяки якому можна переглянути відео в режимі доповненої реальності.
У кожного з загиблих Захисників них був свій життєвий шлях, сім’я, друзі, мрії та плани.
Об’єднала Героїв неосяжна любов до України та жертовний подвиг задля вільного майбутнього нашої нації.
Ігор Піх, позивний «Док», бойовий медик 1-го гірсько-штурмового взводу 1-ої гірсько-штурмової роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», народився 5 липня 1975 року.
Був наймолодшим сином у батьків. Своє дитинство та юність провів у рідному місті. Зростав добрим, товариським, завжди допомагав батькам. Змалку любив копирсатися в техніці, ходити з батьком у гори. Навчався в Калуській ЗОШ №5. В 1993 році закінчив Войнилівське СПТУ №34, здобув професію тракториста-машиніста. Цього ж року був призваний на службу в Збройні Сили України. Після повернення з армії у 1995 році пішов працювати водієм в АТ «Карпатнафтомаш».
Потрапив під скорочення, працював на різних роботах, але був змушений залишити рідний дім і поїхати разом із братами на заробітки в м. Одесу, працював на будівництві. Відтак – знайшов постійну роботу водієм і осів у цьому місті на багато років.
В 2007 році закінчив ТзОВ НВЦ «Академію ювелірного мистецтва», здобув професію ювеліра-закріпника. Працював у ювелірній майстерні, дуже любив свою роботу.
В пошуках більшого заробітку поїхав до Польщі, але важка хвороба мами у 2017 році змусила його повернутися до рідного міста. Влаштувався на роботу водієм автонавантажувача на ТОВ «Термінал Вуд». У Калуші створив сім’ю, разом коханою дружиною Вірою будували плани на майбутнє, облаштовували своє сімейне гніздо. Став хорошим батьком для її сина Максима. У щасливому шлюбі народилася донечка Анна.
Ігор працював по шість днів на тиждень, але щонеділі своїх найрідніших балував смачними сніданками (він любив готувати – це у нього від мами), прогулянками до лісу чи у парк за хорошої погоди, кіно, або просто смажив шашлик удома. Загалом був люблячим батьком і чоловіком, турботливим, порядним, скромним і доброзичливим.
У травні 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією з ПАТ «Сегежа Оріана Україна». Ігор захищав Україну в лавах 1-го гірсько-штурмового взводу 1-ої гірсько-штурмової роти військової частини А3715 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону, був бойовим медиком. Дану професію освоїв дуже швидко, оскільки добросовісно виконував будь-яку роботу. Неодноразово рятував життя побратимів під час виконання бойових завдань, дуже відповідально ставився до своїх обов’язків. 12 липня 2022 року отримав контузію, після місячної реабілітації повернувся на бойові позиції.
За словами старшого бойового медика 1-ої гірсько-штурмової роти, «Ігор увесь час вчився, горів роботою. Він дуже багато робив там. Багатьох хлопців урятував. Того дня разом із групою йшов на допомогу, хлопці берегли його, медик же! Він тоді побратима рятував... Але арта... Ігор був дуже світлою людиною, справжнім профі! Він завжди і підтримував, і допомагав, хотів більше зробити, більше допомогти... Такого як він бойового медика треба ще пошукати».
«Ігор був справжньою, світлою людиною, завжди з усмішкою на обличчі та позитивним настроєм», – розповідають про нього побратими.
Воїн загинув 2 жовтня 2022 року під час стрілецького бою в районі н. п. Спірне Донецької області. Йому було 47 років.
Свій останній спочинок Герой знайшов 8 жовтня на Алеї Слави калуського міського кладовища. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України Ігоря Піха нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Петро Урсулович, позивний «Хмурий», командир 2-го десантно-штурмового відділення 3-го десантно-штурмового взводу 80-ої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, народився 12 липня 1979 року. Був молодшою дитиною у сім’ї, ріс добрим, допитливим хлопчиком, гордістю своїх батьків. Навчався у школі №5, брав активну участь у громадському та спортивному житті закладу.
Після закінчення школи вступив до Калуського училища №7 за спеціальністю «електрик», пізніше закінчив Тернопільську академію. Дуже любив танцювати, був учасником відомого на той час ансамблю «Пролісок», з яким об’їздив багато міст не лише України, але й закордоння. А ще Петро управно грав на гітарі.
У 2003 році зустрів кохання всього свого життя – чудову дівчину Любу. У щасливого подружжя народилася донечка Катруся – татова гордість та мамина красуня. Петро був люблячим чоловіком, хорошим батьком, сином, братом, вуйком. А ще – надійним другом, на якого можна було покластися за будь-яких обставин.
Оскільки з дитинства мав загострене почуття гідності і справедливості, на початку грудня 2013 року долучився до столичного Євромайдану після побиття силовиками протестувальників. У складі Калуської чоти 3-ої сотні Самооборони Майдану брав участь у найгарячіших подіях: у протистояннях на Грушевського, в обороні Майдану 19-20 лютого 2014 року. Надійність, відповідальність, безкомпромісність до проявів несправедливості – це ті основні риси, які характеризували особистість Петра Урсуловича.
Його оптимізм, бажання жити і бути корисним у будь-якій ситуації надихало інших. До 2016 року чоловік був найактивнішим волонтером Громадського координаційного центру з підтримки та сприяння воїнам АТО Калущини. Неодноразово їздив у гарячі точки АТО, передаючи транспортні засоби і все, що в них вмістилось, для наших бійців. 2018 року його визнали «Волонтером року» у рамках міського конкурсу-рейтингу популярності та здобутків «Досягнення року».
З 2016 по 2022 роки Петро працював у Softjourn на посаді керівника служби безпеки. Його сумлінність та відданість роботі встановили високі стандарти для інших працівників охорони.
А ще «Хмурий» завжди був готовий захищати нашу країну всіма доступними йому засобами. Кілька років воював у зоні АТО/ООС у складі 4-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України «Крук». 24 лютого 2022-го калушанин знову став оборонцем України та як командир десантно-штурмового відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ вирушив боронити Батьківщину. Під час виконання важливих бойових завдань, Петро завжди зберігав спокій та холодний розум, що робило його надійним товаришем по зброї. «У найскладніших ситуаціях знаходив слова підтримки та розради для бойових побратимів. Був надзвичайно пунктуальною та дисциплінованою людиною, людиною слова і честі, який завжди йшов впевнено до поставленої цілі», – розповідають побратими.
Отримав поранення, проте після лікування знову повернувся на передову. Та 30 жовтня 2022 року біля села Невське Сватівського району на Луганщині Петро Урсулович загинув, провівши 249 днів у жорнах війни. Бійцю було лише 43 роки. Поховали Героя 4 на Алеї слави міського кладовища.
За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №886/2022 від 23 грудня 2022 року Петро Урсулович нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня.
З болем у серцях, який не можливо описати жодними словами, віддали шану мужнім Захисникам рідні полеглих Героїв, друзі, побратими та мешканці нашої громади.
У наших серцях Герої житимуть завжди!
Вічна пам‘ять і слава Захисникам України!
